Бердичівська міська партійна організація Всеукраїнського об'єднання "Свобода" спільно з Народним Рухом України та Товариством "Просвіта" організували марафон "Запали свічку" селами Бердичівського району.

Зокрема, патріоти відвідали село Іванківці, Семенівка, Садки, Гадомці та Половецьке. В кожному з цих сіл є пам’ятний знак на цвинтарі, де поховані селяни, які стали жертвою червоних окупантів. В кількох населених пунктах учасників марафону зустрічали мешканці з сільськими головами. Зокрема, Лариса Міняйло в селах Садки та Гадомці з селянами вшанували своїх односельчан, яких винищував режим. Це й не дивно, адже в кожному з цих населених пунктів загинуло близько 200 чоловік у кожному. Навіть сьогодні ці села не можуть змиритися та відійти від цих втрат. Люди вимирали там цілими сім’ями. Для кожного з селян це особиста історія родини, а не просто історія написана в підручнику. «Загинуло дуже багато наших односельчан. Ми пам’ятатимемо про них. Нехай земля їм буде пухом і вічний спокій їхнім світлим душам», - зазначила Лариса Міняйло, голова Садківської сільради.

Голова Бердичівського товариства «Просвіта» Петро Костюк розповів про дослідження Голодомору на теренах Бердичівщини: «Цим питанням я почав цікавитися більше 20 років тому. Ще 1989-го я почав цим займатися в селі Іванківці, де була насипана перша могила. Саме там було складено перший мартиролог (перелік осіб, які зазнали страждань – ред.). Пізніше ми зробили книгу, де були спогади і мешканців села Садки».


Останнім населеним пунктом марафону «Запали свічку», який відвідали бердичівські патріоти було село Половецьке. Голова Бердичівської районної організації Народного Руху України Тетяна Свірідова була вражена станом пам’ятника жертвам голодомору у цьому селі: «Прикро бачити таку картину біля пам’ятного знаку невинно убієнним жертвам голодомору. На початку 2010 року рухівці разом з представниками половецького осередку прибрали навколо. Було домовлено з сільським головою, що надалі він слідкуватиме за впорядкованістю хреста та прилеглої території. Напривеликий жаль ми бачимо, як знову усе засмічено і заросло травою. Якби не місцевий осередок рухівців ми б і сьогодні не змогли дійти до пам’ятного знаку. Прикро і дуже шкода».


Це й не дивно, адже місцевий сільський керманич представник Комуністичної партії.

Так вже трапилося, що влада на місцях часто не хоче вшанувати власних невинноубієнних жертв червоного терору. Більше того, деякі сільські голови навіть мають нахабство стверджувати, начебто у їхніх селах голоду взагалі не було через те, що вони були поруч біля Бердичева. Сумно, коли обранці народу часто не знайомі з історією власних сіл у яких їх обрано. При тому, що часто навіть прізвища та імена жертв вже давно досліджені істориками, краєзнавцями та просто небайдужими людьми. Історична сліпота влади безумовно грішить хибами й у інших напрямках управління, саме тому члени громади мають пильнувати та контролювати своїх обранців.

Олексій Побережний, голова Бердичівської міської організації ВО «Свобода» висловив необхідність заборони комуністичної ідеології як злочинної: «Нам деякі недалекоглядні персони совкового виховання, досі намагаються розповідати байки начебто рік просто тоді такий виявився неврожайний. Але ми всі чудово знаємо, що українці живуть на нашій Богом даній землі вже сотні років і за будь-яких обставин знаходили можливість прогодувати себе і власну сімю. За це його власне й винищували. В період окупації Котовські, Дзержинські, Лєніни інші знахабнілі червоні бандити після загарбання перейшли до інших методів. Тисячі селянських повстань нескорених українців щороку не давали спокою загарбникам. Зупинити їх режим не міг, а на додачу намагався створити так званого «советского человека». Так вони назвали людину, котра не знає своїх предків, яка поклоняється новоствореним ідолам… Український народ, за висновком одного з компартійних діячів, не підходив для створення «советского человека» - він не корився. Єдиним шляхом залишалося фізичне винищення українців, що вони й робили. Почали винищення із вчителів, священиків, інтелігенції, далі перейшли до селян. Методи були різні, когось відправляли до Сибіру, когось одразу до могили. Але усе це була є дина технологія геноциду, яку було здійснено саме на українцях»

Доки частина свободівців проводила марафон «Запали свічку пам’яті у Бердичівському районі, інші – опівдні вшанували пам’ять загиблих у роки голодоморів на загальноміській годині-реквієм біля пам’ятного знака Жертвам політичних репресій в центрі міста.

Завершення заходів Бердичівської міської партійної організації Всеукраїнського об'єднання "Свобода" спільно з Народним Рухом України відбулося о 14-ій годині біля Преображенського храму міста Бердичева. «Ми зібралися, щоб вшанувати жертв голодоморів молитвою і щоб запалити свічі пам’яті. Найчорнішою сторінкою в історії нашого народу є репресії та голодомори, які вчинені саме богоборчою антирелігійною системою. Якщо людина має любов до ближнього свого, вона ніколи не чинитиме таких злочинів, як вчинила тоталітарна система в роки радянського союзу. Я хочу наголосити на тому, що людина, яка оспорює голодомор стає на сторону тих, хто чинив це зло, вони стають співучасниками. Церква знищувалася, тому що вона також несла в собі українську ідею. В нас в Бердичеві колись була Бердичівсько-Шепетівська єпархія, яка тоді називалася округом і був тоді в нашому місті єпископ Української Православної Автокефальної Церкви. Всі троє місцевих представників вищого духовенства були замордовані в таборах і розстріляні», - зазначив у своїй промові настоятель Преображенського храму міста Бердичева, отець Євгеній Шимченко.


Нагадаємо, внаслідок геноциду шляхом голодомору за різними оцінками дослідників було знищено від 10 до 14 мільйонів українців. Залишати ці втрати без вшанування є великим сучасним неподобством. Нащастя, живуть в нашому місті патріоти, які не дозволяють забути невинних жертв комуністичних злочинів як у місті, так і в районі.