Будь-яке суспільство живе певними міфами, в українському - активно розвивається те, що депутатом Верховної Ради може бути лише олігарх. Подібний помилковий стан речей насправді сприяє ще більшому фінансовому розшаруванню суспільства і деградації якості народних обранців. Європа залишається заможним і цивілізованим континентом, саме тому що мери багатьох міст є чесними людьми яких контролює суспільство. Більше того, статки там займають далеко не перше місце. Мер Лондона наприклад щодня їздить на роботу на велосипеді. Від цього його місто не втрачає, а навпаки адже пересуваючись на двоколісному і до людей ближче, і якість дороги можеш оцінити краще, і повітря не забруднюєш.

В Україні, нажаль все складніше. Жалюгідний економічний стан населення, сприяє до деградації цінностей при виборі «кращих з кращих». Отак, мені довелося долати міфи і реальність, які активно живуть у головах мешканців нашого виборчого округу. Дивлячись на те, як у наше місто пхається кандидатами у депутати цілий «парад київських зірок» я зрозумів, що голосувати власне нема за кого. (Детальніше про причини походу на вибори читайте в матеріалі «Побережний Олексій: Прийшов час Своєї влади – Своєї власності – Своєї гідності на СВОїй, БОгом ДАній землі»)

Окрім того, часто після виборів люди свій невдалий вибір пояснюють відсутністю альтернативних якісних кандидатур. От я й вирішив спробувати зруйнувати кілька ганебних міфів і стати противагою їм усім. З вступним грошовим внеском видалося найважче. Звернувшись до побратимів та знайомих за тижнів два - це питання вдалося вирішити. Свободівська програма, яку я взяв на озброєння пізніше була визнана однією з найкращих у плані реалістичності виконання та структурованості. Гаслом моєї кампанії було обрано вислів багатьох людей старшого віку – «Надія лише на молодь».

Отак, заповнивши всі необхідні документи я поїхав до Центральної виборчої комісії. До цього часу біля великої споруди головного органу, який опікується виборами я перебував під час висунення кандидатами інших поважних людей. Тепер я йшов цими коридорами сам. Прохід через рамку з охороною і ось, в мене вже приймають документи дві привітні працівниці. Черг чи якихось перепон на шляху залагодження формальностей я взагалі не бачив, попри велику кількість кандидатів по всій Україні. Десь за тиждень я вже отримував посвідчення учасника виборчих перегонів у кабінеті заступника голови ЦВК Андрія Магери. От з цього моменту можна було приступати до агітаційної кампанії (попри те,що ревізори вже повним ходом споглядали на бердичівлян з численних біг-бордів). Відсутність фінансово ресурсу для мене не стало критичною причиною. Я знаю, що з побратимами-свободівцями і просто не байдужими людьми можна гори звернути, а тим паче у своєму рідному місті. Більшість людей, які кажуть, що без грошей не можна нічого зробити таким чином просто виправдовують свою бездіяльність та пасивність.

Дошкуляло те, що власне за межами міста мене практично ніхто не знав, а до округу входили ще чотири райони - Андрушівський, Бердичівський, Попільнянський, Ружинський. Доводилося опиратися на місцеві організації ВО «Свобода» і планувати особисті виїзди в райони. Перші листівки та календарики запустили невеликим тиражем. Друзі й зовсім не знайомі люди дуже привітно сприймали новину про похід на вибори – всі обіцяли голосувати. Виборці бажають змін, просто багато хто готовий продавати власні копії паспортів за 200 гривень замість того, щоб думати за майбутнє своїх дітей. Політична недалекоглядність, а іноді й відверта наївність людей спричиняє програш самих виборців на наступний день після виборів, коли товстосуми накивали п’ятами і шукай тепер вітра в полі.

Отож, згуртувавши однодумців ми визначилися з наявними ресурсами. Хтось долучився до розповсюдження агітматеріалів, хтось допоміг власним авто для швидшого пересування у місті та районі, традиційно щотижня у суботу був намет біля базару у Бердичеві, Ружині, Андрушівці, Червоному. Коли спілкуєшся з виборцями щодня отримуєш масу інформації. Усе це потрібно оперативно опрацювати, щоб по можливості якомога швидше можна було допомогти.

Найбільше прикро було чути, коли люди підходили і перше їхнє питання було «що ви нам дасте». Недолугі політики настільки привчили людей до гречки, матеріальної допомоги та інших варіантів прямого підкупу, що виборці вважають це нормальним. Коли ж пояснюєш, що депутат має створити нормальні умови (через законотворчість) та виконувати сумлінно свої прямі обов’язки у тому числі присутністю на окрузі, виборці переважно змінювали свою думку й щиро бажали успіху на перегонах. Окремо варто нагадати, що свободівці не отримували гроші за свою роботу на відміну від проплачених агітаторів, які просто заполонили округ. Українська ідея вільної незалежної та могутньої держави вкотре перемагала «бабло» всюди, де з’являвся свободівець. Цим і пояснюється те, що результат Всеукраїнського об’єднання «Свобода» шокував усіх. В місті Бердичеві з часу місцевих виборів відбулося п’ятикратне зростання підтримки українців. 4 177 голосів людей, які рівномірно розподілилися по всьому місту, створило умови для нового поступу та можливостей захисту бердичівлян та наших спільних інтересів. Більше того, широка мережа прихильників, які долучилися до організації впевнено позиціонує ВО «Свобода» як одну з небагатьох «здорових» організацій міста, які діють за принципами цивілізованої політичної сили. Сьогодні кожен бажаючий може долучитися до прихильників і спільно діяти в напрямку відновлення прав українців на своїй Богом даній землі.