За совєцького періоду окупації доброчинна постать Миколая, який приносить дітям подарунки та допомагає, тим хто цього потребує була ледь не забороненою. Старше покоління добре пам’ятає той час, коли вони були дітьми, що подарунок від Миколая був чимось абсолютно відмінним від загальноприйнятого світу дорослих, чимось питомо нашим, українським, яке не до вподоби чужим.

Для школярів, Миколай був своєрідним викликом пануючій системі, нашою таємницею та гордістю. Олег Тягнибок напередодні свята також поділився своїми дитячими спогадами та враженнями про альтернативу діду Морозу: «Це враження лише підсилювалось тим, що офіційно пропагованого "дєда Мароза" в кумачовій радянській кольоровій гамі у нас не визнавали, і взагалі важко було зрозуміти, хто це такий. Якийсь непевний піддатий дєдуля з червоним від отого самого носом, з незрозумілою пристрастю до неповнолітньої "Снєгурочки" та абстрактних "сніжинок" і зайчиків. Взагалі традиційного радянського святкування Нового року з усіма його атрибутами, на зразок того ж "дєда Мароза" чи незмінного салату олів'є в нашій родині не було-навіть новорічну ялинку ми прикрашали тільки напередодні Різдва, і ставили під неї фігурку святого Миколая та власноручно виготовлений вертеп. А ... Читати далі »