Протягом всього свого існування совєтська влада намагалася всіляко оббрехати, знищити, стерти з народної пам'яті будь-які згадки про борців за незалежність України. Але вже впала совєтська влада і наперекір їй імена героїв Другого зимового походу, імена героїв села Базар житимуть вічно. 

У листопаді 1921 року, виконуючи наказ Головного Отамана Симона Петлюри, Повстанська армія УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника вирушила в похід з метою підняти всеукраїнське повстання проти більшовицької влади. Вона була поділена на три армійські групи. Волинська група була найчисленнішою з трьох маючи в своєму складі 902 вояки. 

Погано озброєне з'єднання українських патріотів вирушило назустріч переважаючим силам більшовиків. Кожен розумів складність поставленого завдання, проте ніхто не занепадав духом, не виказував страху. Шлях пролягав через Полісся. Їм вдалося знищити загін чекістів, кілька продзагонів і навіть ненадовго захопити Коростень. Проти повстанців були кинуті кавалерійські частини під командуванням одного з кращих більшовицьких командирів Григорія Котовського. Виснажливі бої з переважаючими силами ворога завершилися оточенням українських вояків в районі селища Базар. 17 листопада в результаті нерівного бою під селом Малі Миньки, 3-тисячний загін Котовського розбив наші війська. Тільки близько 150 воїнів змогли вирватися з оточення решту було вбито або в якості полонених відправлено в с. Базар. Саме тут більшовики організували масове вбивство полонених. Саме з назвою села відтепер асоціюють одну з найбільших трагедій українського народу періоду визвольних змагань. 

Помиляються ті хто вважає, що тільки в наші часи комуністи діють спільно з кримінальними злочинцями. 21 листопада 1921 року за постановою надзвичайної п'ятірки, куди входив відомий грабіжник, бандит, а за сумісництвом і командир 9-ї кавалерійської дивізії Григорій Котовський, було розстріляно 359 бійців Волинської групи Повстанської армії. Вже перед самим розстрілом кожному з них було запропоновано "прощення" совєтської влади, якщо вони "покаються" і перейдуть на її бік. Проте жоден з 359 воїнів не пристав на такі умови. Жоден. 

Кожен з них обрав смерть від кулі. Останніми їхніми словами були слова українського гімну. Це був найвищий прояв зневаги до всієї большевицької системи до її "помилувань", "прощень" та подачок. Це була зневага і особисто до Котовського, який ще в 1916 році, рятуючись від смертної кари, писав прохання про помилування до своїх "класових ворогів", навіть до дружини генерала Брусилова. Герої села Базар, обираючи між спокійним життям на чужині і жорстокою боротьбою на рідній землі, обрали останнє. 21 листопада 1921 року вони обирали між життям зрадників усього, за що боролися, і смертю… і обрали останнє. 

Ігор Лагнюк, 

вчитель історії, член ВО "Свобода"